[Влітку], СЕРГІЙ ЖАДАН (Serhiy Zhadan)

Влітку

вона ходить кімнатами,

ловить вітер у кватирках,

мов невправний рибалка,

що ніяк не налаштує

вітрила.

Підстерігає протяги,

ставить на них пастки.

Але протяги говорять їй:

надто ніжні твої рухи,

надто гаряча кров,

з такою витримкою

що ти можеш піймати

в житті!

Надто високо ти

здіймаєш долоні,

ловлячи пустоту.

Все, що вилетіло нам

із рук, — лише порожнеча.

І все, на що

не стає терпіння, —

лише вітер, який літає

над містом.

Сонце в ранковому небі,

схоже на апельсин

у шкільному ранці:

єдине, що має справжню вагу,

єдине, про що думаєш,

коли стає особливо

самотньо.